Підтримайте Нас!

Приймаються благодійні внески на розвиток і підтримку Звичаєвого косацького полку Святослава Хороброго

Керівництво полку не завжди поділяє погляди авторів висвітлених матеріалів.

За достовірність фактів, цифр, точність імен в авторських матеріалах відповідають автори, за зміст рекламних матеріалів відповідають рекламодавці.

 

 

Новини
«Звичаєвого косацького полку Святослава Хороброго»

Чим відрізняються хохли від українців та ідиш від української мови  

В «Літературній Україні» 13 грудня 2017 р. на 5-ій сторінці надруковано розмову Леоніда Фінберга з доктором філософії, перекладачкою та письменницею Ярославою Стріхою, під час якої остання  презентувала переклад книги «Євреї і слова». Переглядаючи цей, не надто цікавий мені матеріал, я випадково потрапив на абзац: «По-перше, з інтелектуально-дослідницького виміру, ідишна література типологічно дуже подібна до української. Особливо на етапі ХХ століття. Ідиш і українська сприймалися як жаргон, неповноцінна мова, суміш кількох інших мов, щось таке, чим можна говорити вдома, але інтелектуальне життя точно треба вести іншими мовами. Тобто потрібна була не лише велика сила, а й насправді великий  етичний вибір, щоб ототожниться з найслабшим світу цього і писати цими мовами якусь літературу. В ідишній і українській літературі внаслідок статусу мови є багато подібних ходів, про що мабуть немає часу говорити. Але вони є.»


                Шкода, що в пані Я,Стріхи, яка знає і ідиш, і українську мову, немає часу серйозно обговорити проблему: чи справді існує подібність української мови й ідишу – з фахівцями, які могли б спростувати загальноприйняту думку про  жаргонність української мови та її статус. Тож прийдеться мені – не фахівцеві з питань мови – спробувати відринути таку помилкову, несправедливу й шкідливу для України й української літератури думку. Викладу те, що знаю від інших, і що сам додумав з цього приводу.


Відмінність між українцями й євреями в тому, що ми ніколи (особливо після Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Олеся Гончара, Сосюри, Рильського, Стуса, Симоненка та багатьох письменників з діаспори) не сприймали свою мову  як жаргон. Лише хохлами (неуками та невігласами), які бездумно повірили московській пропаганді про культурність «русского язика»,  «українська сприймалася як жаргон, неповноцінна мова, суміш кількох інших мов, щось таке, чим можна говорити вдома, але інтелектуальне життя точно треба вести іншими мовами.»


Як доводять українські й закордонні мовознавці українська мова є однією з найдавніших і до цього часу зберегла свою оригінальність, а мова ідиш, як свідчать енциклопедії, виникла на основі німецької лише після Х ст., коли  євреїв вигнали з кількох держав Західної Європи і вони опинилися в Німеччині. Пізніше, коли євреїв витіснили в Польщу, а поляки  установили їм зону осіллості в основному на землях переважно українського населення, вони збагатили свою мову слов’янською лексикою. А українська мова творилася українцями, які споконвіків жили на своїй землі. Тож треба враховувати, що українська мова творилася впродовж тисячоліть в Україні корінним народом – українцями, а ідиш складався порівняно недавно єврейською діаспорою  в багатьох європейських державах і не для управління державою. Мабуть, тому в Ізраїлі він не став державною мовою.


Народ – це спільнота, що створила свою мову. За висновками багатьох іноземних учених, українська мова є однією з найдавніших. Наприклад, російський учений-енциклопедист, історик-мовознавець О.Д.Чертков, прочитавши в оригіналі Страборна, Геродота, Плутарха, Платона та багатьох інших античних вчених, у своїй книзі «О языке пелазгов, населивших Италию» (Москва, 1858 рік) писав, що пелазги та етруски – це давньоукраїнські племена, які принесли до Греції та Італії цивілізацію – духовність, хліборобську культуру, письмо, знання з астрономії, медицини та інших наук, а також мистецтво містобудування. А польський і російський учений М.Красуцький ще в 1880 році довів, що давньогрецька, єгипетська, римська мови походять від праукраїнської. Тож і народ наш має глибоке коріння. Про це свідчить і багатство нашої мови.  А Василь Кобилюха писав: «Українська земля – колиска культури людства і розумова інстанція планети». (Інформаційний бюлетень №42 (885 ), 25 листопада – 1 грудня 2010 року.)


            Польський поет Адам Міцкевич заявляв, що «Україна – столиця ліричної поезії, звідки пісні розходяться на всю Слов’янщину» (Інформаційний Бюлетень №7, 19 лютого 2009 р.). А автори російського підручника: «Элементарная география для гимназий» (Петербург, 1902 р.) змушені була визнати, що мова українців «м’якіша і співучіша великоросійської, і живуть вони заможніше та охайніше великоросів.» (Там же).


Арабський мандрівник Ельвія Челебі (16 сторіччя) зазначав, що « українці стародавній народ, а мова їх багатіша і всеосяжніша, ніж персидська, китайська, монгольська і всілякі інші».


В «Літературній Україні» відомий поет і мовознавець Різник Олекса в 2017 році надрукував підбірку статей про давність і численні переваги нашої мови над іншими.


Недарма перший президент АНУ Володимир Вернадський  в однім із інтерв’ю сказав: «Я відрізняюся від своїх політичних однодумців тим, що вважаю відновлення української мови дуже великим позитивним явищем. Я не можу погодитися зору тих, хто, залишаючись українцями, приймає російську мову і російську культуру як рідну…»


            Українська мова була державною не лише на землях древньої Русі, а й у Великому князівстві Литовському з 1362 р. по 1569 р.  Ідиш можна порівняти лише з «руськім язиком», в якому близько 50% лексики запозичене з української мови (більшість з яких покалічена: колбаса (від ковбик), сугроб (сугорб), сиворотка (сироватка), плодотворно ( плідно), нападєніє (напад) тощо;  35-40% слів запозичені з інших європейських мов. З німецької: глаз (око), бінт (пов’язь), горн (ріжок), дюна (надма), з французької: візит (відвідини), кар’єр (копня), кошмар (жах), рапорт (звіт), з голандської – флотські терміни, а з італійської  – музичні  та багато слів з мов фіно-угорських та тюркських народів, з яких 500-600 років тому почав складатися «русскій народ». Докладніше про це читайте в книгах В.Кожевнікова «Сувора розмова про язик і мову», «Українські національні цінності й українська інтелігенція» та інших.


Кандидат географічних наук, письменник                      Валентин Кожевніков